|
Ікона Ісуса Христа з морочненського костьолу. У хаті 83-річної Ольги Курин, що із села Морочне висить ікона Ісуса Христа із колишнього католицького костьолу, котрий був колись у селі. Усе своє життя баба Оля проходила до церкви, а ось цей образ оберігає, як ніщо інше, у своєму домі. Бо дуже вже у нього трагічна і повчальна доля. Вірить і сама, що Спаситель також охороняє її родину і людей у селі, допомагає їм. — У Морочному костьол побудували на початку 30-х років. Правда, католиків було небагато, але ксьондз опікувався усією округою. Заходили до нього і православні, особливо тоді, коли святкували державні польські свята, —розповідає баба Оля. — Дехто із наших приймав католицьку віру. Як ото двоюрідна сестра мого чоловіка Івана, Катерина Брень. Вона й жила недалеко від костьолу. За це ніхто людей не засуджував, католики й православні жили в селі мирно. Дружили між собою й батюшка з ксьондзом. Разом у школі викладали Закон Божий. Батюшка — для православних, а ксьондз — для поляків. Під час минулої війни, коли німці відійшли вже на Захід, ключі від костьолу були у Катерини, бо ксьондз також поїхав із німцями. Одного дня ми з Іваном, ще жили тоді на хуторі, пішли провідати родичку. І треба такому статися. Налетіли німецькі літаки, бомбили село. Одна із бомб впала прямо на костьол, і той загорівся. Люди кинулися рятувати майно. Мій Іван виніс у позолоченій рамі ікону Христа Спасителя. Врятували тоді небагато майна, дуже вже швидко костьол згорів. А ікону ми забрали до себе на хутір. Через кілька днів прийшлося усім нам покидати рідну домівку, адже до села підійшов фронт. Забрали із собою все необхідне для життя, а ікону залишили у хаті. Коли повернулися назад, побачили страшну картину. Хата була пограбована. Ікона Спасителя валялася на підлозі, уся потоптана чобітьми, а в одному місці ще й прострілена кулею. Не було на ній і позолоченої рамки. Хто таке зробив, я й до цього дня не знаю, але, напевно, то були не Божі люди. Після побаченого я і вирішила усе своє життя зберігати іконуу себе в хаті, — підсумовує свою розповідь баба Оля. По війні родина Куринів переїхала із хутора у село. Чоловік Іван став першим головою колгоспу. У ті роки набідувалися чимало. Довелося навіть на Урал виїжджати в пошуках кращого життя, щоб прогодувати сім’ю. А сім’я була чимала. Дванадцятеро дітей подарувала світові пані Ольга. Не всі вони вижили. Але і в горі баба Оля постійно молилася до Спасителя перед іконою. І це додавало їй сили зносити життєві випробування. Молилася і за людей — тих, кому випадали у житті тяжкі випробування, кого долала хвороба. —
Коли
сусід Сергій Сільман тяжко захворів, щодня на колінах перед іконою я плакала і
прохала: “Господи, зціли, поможи діткам тим, щоб вони не бідували”. Для баби Олі і її родини цей образ є чудотворним. Адже як говорить донька Антоніна, ця ікона продовжила мамі віку: — Коли вона захворіла, довелося
лягати у Рівному в лікарню. Тато тоді ще живий був, говорить нам, дітям: “Помре наша мама”, — і так гірко плаче.
Плачемо й ми. А однієї ночі сниться
мені сон. Буцімто у тій лікарні, де мама лежить, знаходиться і наша ікона. Я здивовано питаю: “А що наша ікона тут
робить” і чую голос: “Вона на
реставрації, і ви її скоро заберете”. Коли я розповіла про сон, то тато посміхнувся: “Мама наша буде жити,
бо цей сон є Божою ознакою”. З того дня
ми усією родиною стали молитися перед іконою. Мама повернулася додому здоровою, а ось тато через кілька років
помер. Все перед смертю просив у мами: “Прости
мене, може, що й неправильно робив, неправильно жив”. На що мама відповіла: “Прощаю, бо ж чужому прощаєш, а
тут свій”. — Є речі, котрі не продаються, а якщо
через них ще й отримаєш Божу поміч, то немає
більшого гріха, ніж нехтувати ними, — переконана Ольга Курин. |
|
Закрыть |